Осінній сплін

Крони  днів  жебонять,  розкуйовджені  вранішнім  вітром;
В  цього  світу  хандра,  а  тому  не  до  юних  звитяг  –
Стигне  осінь  в  душі  –  тож  він  вороном  кряче  сердито,
Що  невдовзі  і  ми  опадемо  із  древа  життя.

Осідає  сльота.  І  ми  прагнемо  вибратись  звідси    –
З  лабіринтів  негод  –  по-пацючому  ставши  на  слід.
Десь  там  вихід.  І  жде  нас  жебрачка  на  мокрій  бруківці,
Наша  доля  сліпа,  щоб  звістити  новий  перехід.

Злива  б’є  у  лице,  мокре  листя  штампує  на  очі,
Та  дорога  –  одна,  не  звернути    із  неї  ніяк.
Там  немає  в  кінці  нагород,  ні  відплати  за  злочин  –
Лиш  непевно  тріпоче  призначення  млявий  маяк.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448054
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2013
автор: Sitarion