А ми забули, що таке листи
У світі віртуальних повідомлень.
Ми їх спалили, так як і мости -
Не підлягають жодному з відновлень.
Ми зустрічаєм інші поїзди,
Забувши ймення вже давно прибувших.
Ми відпускаєм, - часто назавжди,-
Людей - недолюбивши, незабувши.
І так життя летить собі й летить -
Щось змінює, щось трохи залишає.
Та глибоко десь спогад шелестить,
Тепліше того спогаду немає.
І хай куди б нас доля не вела,
Ми завжди маєм пам'ятати рідне.
Щоб не згубити два білих крила,
Які в нас є, хоча їх і не видно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448158
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2013
автор: ЮЛІЯ