В крові вмирає мій король,
Радіють всі навколо мене.
«Зіграв чудово свою роль» -
Слова отруйні і шалені.
Сміється люд, убивця - я,
О, це видовище стражденне,
Бо волю в смерті короля
Узрів, та досі полонений.
І мій король ось-ось помре,
Сьогодні я накоїв лихо,
Та не помер гіперборей!
Він поруч, тільки ледве диха.
Яке життя без почуттів?
Така вже доля у героїв,
Що вбили власних королів,
Вони свої зіграли ролі.
Погасне світло вже за мить:
Душі немає в порожнечі.
У грудях більш не заболить,
Повір, в останній літній вечір.
Спустивсь повільно на плече
Важкий, але знайомий, подих:
То прихилився, без речей,
Король, на мій великий подив.
Скупу я випустив сльозу -
Мазок добра на тлі страждання,
У весняну немов грозу,
З душі зітерлись злодіяння.
«Ти будеш жити, мій король!
Я відчуваю - маю сили,
Не полишай-но тільки роль,
Що завжди ніс благочестиво.»
Могутній звівся мій король,
Він служить сильною душею,
І думку ставить під контроль,
Лишає біди за межею.
Малюнок Наташі Соколенко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448311
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2013
автор: Журавель Яна