Людям дуже природно вірити у слова,
Як в найбільшу із правд,
Ніби слово це щось органічне і беззаперечне,
Що вигризло право бути гарантом успіху
У золотій оправі.
Людям дуже природно триматись за кожне слово,
Немов то останній шанс
Доказати свою особливість, свою винятковість,
Свою першість і правильність…
І змарнувати час.
І не збагнути єдиного…
Слово й без того не втратить своєї значущості і ваги.
Не зітреться, не атрофується, не загине.
Пройде трохи часу і, мабуть, усе мине.
Та щось давить у грудях, шукаючи точку згину.
Підкошує ноги, з середини рве мене…
Бо комусь так природно вірити у слова,
І так не властиво вірити у людину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448344
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.09.2013
автор: ІлюзіЯ