Погасло сонце, що у небі світить,
Погас і місяць, що у вечері блистить.
Пожовкле листя що на дереві осіннє,
На ньому більше вже не шелестить.
І застогнали гори у Карпатах,
Пронісся вітер шумний степовий.
Заплакала під тином стара мати,
А погляд її був якийсь пустий.
Коханий син якого так чекала,
Вже більше не повернеться назад.
Вона б його ще до грудей прижала,
Та не чекала, що життя поверне так.
Війна проклята, що ж ти наробила?
Для чого зруйнувала ти життя?
Куди не глянь довкола все в могилах,
А біля них старенькі матері стоять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448600
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.09.2013
автор: Петро М.