Як шкода, що зовсім
Не вмієш любити.
Так прикро коритись
Чужому велінню.
Береш сигарету,
В останню затяжку
Вкладаєш несповнені мрії розвіяні.
Як шкода, що ти
Не навчилась страждати!
Таке незахищене, миле створіння
Я, мабуть, піду- надоїло чекати,
Допоки закінчиться це божевілля.
Дві капельки неба, два промені сонця-
Ці очі сьогодні аж надто чарівні!
Кого вони люблять?
Чого вони хочуть?
І я, немов п'яний, від свого ж везіння.
В уяві малюю твій образ надточний,
І спогад короткий по венах, мов лінія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448835
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2013
автор: fire_maroder