Усе в НАС є: турецька кава, я і Осінь.
Мені не треба ти, тобі не треба я.
Ніхто не винен, що існує слово "досить".
Ніхто не правий, що всьому є забуття.
Холодних зір гірка і стомлена розмова
злегка бентежить руки і параліч б`є.
Я в самотинь цю закохалась як ніколи:
але, як ти, я не забуду всіх і все...
У Нас все є, - говорять згорблені тополі.
Вони найбільше знають, хоч як не крути!
У тебе - ти, і ви тиняєтесь по волі.
У мене - осінь, і тепер це до снаги...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449300
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2013
автор: Ліна Біла