Заспала ти любов свою.
Пішла у ніч. Не попрощалась.
Тепер і я від тебе йду.
Нащо мені така ти здалась?!
Покинули усі тебе.
Ні з ким у мирі не жила.
Любила лиш одну себе
І віри не йняла.
Не вірила нікому ти:
Ні людям, ані Богу.
Самотужки хотіла йти,
Відкинувши підмогу.
Пішла сама. Й сама тягла
В упряжі свою ношу.
Коли в знесиленні злягла
Сказала: – Не попрошу!
Не поклонюсь, не попрошу,
Сама отут загину.
Своєю цнотою я дорожу
І з тим цей світ покину.
Яка упевненість в собі!
Межує з сліпотою.
Гріховна нечисть у тобі
Уїлася сльотою.
Розкаяння нема. Не жди.
Безвихідь, отупіння…
Тепер вже, хоч-не-хоч, іди
В безликості боріння.
Сама з собою поборись,
Можливо щось здобудеш.
В любов й надію повернись,
Якщо не погордуєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449385
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2013
автор: Едельвейс137