Захлинаючись самотністю, яка проникає через краплі дощу
через щілини бруківки, через малюнки музики і нічної кави
Крізь пальці виливається безмежна пустота,
яка вже зовсім розучилася , чи то навіть не вміла самозаповнюватися.
Мабуть, осінній настрій передається повітрям,
Неначе вірус, неначе байдужість до долі,неначе подихи старості
Мабуть, чекати вже немає сили. Та й чого сподіватися,
Якщо навіть хвилювання давно вже загубило ключ до серця.
А листя все опадає, створюючи відсутність присутності,
Відсутність думок і мрій…
Лише безкінечний дощ… Як за вікном так і в серці….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449511
Рубрика: Верлібр
дата надходження 16.09.2013
автор: Загублена в собі