Млин спочилий, голодраними руками
Не ганяє хмар ватаги над пригірком.
По стіні, що облупилась валунами,
День в’юниться захмелілим підвечірком.
Час застигнув павутиною на стелі,
Порохняво осріблив чоло підлоги.
Мов серця: з груднини вирвані, дебелі,
Кам’яніють жорновища вздовж дороги.
Розтрощилися шибки в десятиліття.
Поміж вікнами гуляє протяг ночі.
На одвірки, мов покинуті суцвіття,
Приліпилися гніздечка ластівочі...
Мертвий велет з предковічною душею,
Виглядаючи зруйновано і кволо,
Самовіддано тримає над землею
Неминущо-лазурове видноколо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449759
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.09.2013
автор: Осіріс