Син звав його татом,
А той,- при волинці
Гультяка піддатий
З’їдав всі гостинці…
З сім’ї крав зарплату,
Втікав від роботи,
Додому йшов спати
В обхід всім турботам…
Такий горе-батько
У сорок два роки
Є просто безхатько
За долі уроки…
Бо кинув геть сина
У св’ято Андрія,-
Єдину дитину,-
Аж серце німіє…
Пиятики вирій
Для нього – останнє,-
Вже роки чотири
Син без піклування…
І без допомоги
Об лід сам все б’ється,
Шукає дороги,
А батько – сміється...
Звертався щороку
До нього з проханням,
А він ще – нівроку,-
Не чує благання…
Та палкість промови,
Де крик душі сина,-
На все це -відмови,
Та з гніву рутина…
Подвійне обличчя
Він має та шкіру,
Хіба ж батьку личить,
Щоб син втратив віру?!
Хай зробить зупинку
Поки ще не пізно,-
Така поведінка
У наслідках –слізна…
Горілки – доволі!!!
Господар – з безладдям,
Без сили та волі
Є в приймах знаряддям…
Барсетку та днину
Змінив на безтарку,
Зіркову дружину
На ніч та доярку…
Затяг змій гримучий
Його в пастку хибну,-
Кінець – неминучий
Такий непотрібний…
Бо прийде до сина
Колись сам з поклоном,
Відчує, що лине
Там все пустим дзвоном…
Не раз ще заплаче,
Коли постаріє,
Тоді сам побачить,
Куди вітер віє…
20.09.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450387
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.09.2013
автор: Єгорова Олена Михайлівна