Ти лиш не випускай її з обіймів -
Тобі кричали небо і земля.
Тому що ви обоє досі вільні,
І мало важить посмішка твоя.
Тримай її за руку міцно дуже -
Відтак передасиш ковток тепла.
Ти ще не все, не до кінця спаплюжив.
Тримай, поки вона ще не пішла.
Та ти не чув німих прозорих криків,
Лиш руку відпустила - вже нема.
І небо ночі, зорями сповите,
Їй сяяло. Вона пішла сама.
А ти стояв і не було тривоги.
Ти мовчки безтурботно відпустив.
Попереду не бачачи дороги,
Ішла вона. Бо не була важлива.
Спіймай її, і полони в обіймах! -
Тебе благали з неба всі зірки.
І ти відчув в ній щось до болю рідне,
Та так і не спіймав її руки.
07.01.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450974
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2013
автор: Таня Кириленко