Щодня, від ранку до смеркання,
Їй шепотів слова кохання.
Як живодайную водицю,
Спивав її - не міг напитись.
А потім стало усе звичним,
Як попіл в мідній попільничці,
Мов злегка гіркувата кава,
Як свічка в церкві величава.
Захоплення полуда спала -
І Муза стала нецікава.
Не в змозі жити без кохання,
Вона розтанула в смерканні...
Міняв з тих пір жінок чимало -
Та жодна Музою не стала.
І зрозумів в осінній день він:
Йдуть поруч свято і буденність.
З нудьгою радість хороводить,
З захопленням байдужість ходить...
Шукав Її - зі шляху збився,
А Музи слід навік згубився...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451118
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2013
автор: Лариса Журенкова