Ми всі починались сонцем,
Горіли, кували душі,
Ім’я в нас було – вавилонці,
Тепер ми – не більше мушлі.
І, певно, не кожен згадає,
Як клав цегляні перепони,
То що ж нас у світі єднає
В людські різномасті загони?
І той, що тепер на Тойоті,
І той, хто шукає поїсти ,
І тіло у рваному дхоті* –
Воно не блукає містом.
Ті плани Рука всеоб’ємна
У дві паралелі з’єднає,
Грошам буде приріст від’ємний,
А що ж буде людям?.. Не знаю…
26.09.2013
*дхоті – одяг індійців
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451593
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2013
автор: Ніла Ревчук