Колись у моєму серці
Жила машинка.
Вона їздила несамовито
Від одного до іншого клапана.
І у неї був чоловік чи жінка
І трійко дітей, у надії залатаній.
Вона міряла колесами
Перикардну пружну міць,
Знехотя лиш сигналила
Увігнутим еритроцитам,
По роботі бувала скрізь,
У кишеньках снідала сито.
Здіймала капелюха
Перед дядечком Пуркіньє,
Їхала далі, з витримкою лева.
Може, вона хотіла в турне?
Чи за нею плакала Женева?
Терлися диски об гуму колесну,
Робота, робота – серце: тут-тут!
Кров’ю мотор заливає по плесно,
Робота, робота – серце: тук-тук!
Зрідка, машинка стишувала
Пісню мотора,
І водила повільно фарами довкруг,
Коли у захопленні від величі метеора
Мені (чи вам?, мені!) – перехоплювало дух.
Кліпнула фарами, двигун заволав:
До руху!
Їде, часом зупинки насвистує.
Що це? Хто б зміг, підслухав
Її сієсту, а чи, правильніше, систолу?
Їздить машинка, віддано
Колеса мотають хвилини,
Можливо, судини б’ються
По бамперу.
Робота, робота – завжди, без упину.
Із передсердя – до камери!
Прислухайтесь, і почуєте
Машинки мотор на льоту,
Відчуєте стрілки її
Спідометра.
Робота, робота – серце: тук-тук,
Із секунди до мегакілометра.
І коли взимку, начебто
Досить їздити!
Чи не кожухом у мороз
Вигріва двигун?
Машинка ревно годинами
Пізніми,
Продовжує – із передсердя
До камери – рух.
Чи не діти, у надії залатаній,
Або дружина, в очіпку крохмальному,
З дому вигнали аж до клапанів,
З ліжка – до матраца односпального?
Ні! Обурено просигналила
Машинка (стомлена?).
В титанічній своїй одісеї
У крові по вінця.
Їй не набридло їздити
і не соромно,
і не зношуються у неї
зовсім колінця!
Як їй не бачити щодня
У вітровім склі,
Атракціони і мертві петлі
Еритроцитів?!
Як без цього їздити і жити
Взагалі?
Як же ж без цього
дихати й бути ситим?!
І так щодня, щохвилини,
Щосекундочки
Їздить, розвозить кисень
У кров закутаний,
Машина, машиночка,
Машинюночка!
Як же в тебе не бути
По вуха закоханим?!!!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451635
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.09.2013
автор: URANIA