Коли зустрічаєшся з дорослою людиною, яка, як здається, єдина серед усіх тебе хоч трохи розуміє і поважає, на душі стає тепло і спокійно. Почуваєш себе захищеним від усього світу і відчуваєш якесь дивне почуття, яке ніколи раніше не забиралося тобі в саме серце. Ви всі однозначно скажете, що це кохання, але ви помиляєтесь. Це всього-на всього ще один доказ того, що ти самотній. Твої проблеми нікого не цікавлять і якщо ти не схожий на інших і маєш свою думку, яка різниться від усіх інших - ти самотній, один навіки. Раз по разу приречена жити на самоті людина намагається зрозуміти, що вона робить не так, виправитись але марно. Її вже давно забули: просто натиснули кнопку "delete" у своїй пам'яті.
Тож коли зустрічаєшся з тим, хто не намагається зробити тебе кращим чи гіршим, а просто посміхається і каже, беручи за руку:"Привіт. Ходімо, навчу тебе чогось", ти подумки дякуєш і тихо посміхаєшся, бо розумієш, що, можливо, тобі більше ніхто так не скаже.
Поступово прив'язуєшся до цієї людини: спочатку обережно, щоб не відштовхнути від себе, а потім вже не можеш сказати без дивного відчуття на серці:"До побачення". А вона лише посміхається, ніби розуміє, що з тобою.
Можливо це трохи дивно виглядає з боку, але завжди сподіваєшся, що те дивне відчуття тебе не покине ніколи і закриваючи очі тихо шепочеш:"Дякую тобі, дорослий..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451808
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2013
автор: Чеширський котик