Павук мотає стрімко крайнє коло літа.
І дикий щем тепло душі стирає в прах.
Терпким вином думок гранчак єства налито,
Мої малює очі осінь на вітрах.
Фальшивить десь вгорі вороння. Змерзло, певно.
Людьми зрідіє місто, змовкне без тепла.
Кричу! Бо хочу сонця дозу внутривенно.
Бо розум вперто не коннектить в цей бедлам.
То злидням неба хтось гріхів своїх позичив,
Без німбу сонця йду, як тінь, напівсвятий.
Читати листю пізній дощ, як мудру притчу,
В кулак стиснувши хліб і дні сумні сльоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451829
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2013
автор: v1n