Чорні хмари насувалися на долину Толерену, провіщаючи велику битву. Вони покривали ліси і поля тінню, наводячи страх на всіх хто залишався під хмарами. Сильний різкий вітер гнув верхівки дерев до землі, зривав з них листя, і розвіював його по всій долині. На одній високій скелястій горі, з якої добре було видно майже всю долину Толерен, сидів старий орк Бромдар, вождь клану чорних вовків. Він простягнув руки до землі і говорив з духами, просячи їх про допомогу. Орки були сильні, і Бромдар не мав підстав сумніватися в своїх воїнах, проте їхні противники, люди, мали обладунки з чорної непробивної сталі. Коли вони заволоділи нею, то вирішили звільнити весь Толерен від всієї нечисті, так люди називали орків і інших істот які жили в лісах. Сьогодні був великий день. Вже кілька місяців люди находили і безпощадно вбивали в лісах малі групи орків та інших мешканців лісу. Було вже кілька битв, які орки програли. Сьогодні орки зібрали всі свої сили, і будуть битись за ліси Толерену до смерті. Бромдар випростався, духи були з його народом, їм теж було не до вподоби те що люди хотіли вирізати всіх істот у лісі. Біля вождя стояв великий чорний вовк. Він був самим більшим і сильнішим за всіх вовків клану. Бромдар подивився на вовка, і промовив: сьогодні буде славна битва, буде важко, багато з наших помре, але ми виграєм, ми мусим виграти! - вовк злісно прогарчав, вищіривши ікла, а Бромдар повернувся до хмар, витягнув довгий клинок із ножин, і проревів на всю долину - Лок-Тар Оґар!, що означало Перемога або смерть!
Зі всіх боків до долини помалу підповзали темні, зловісні хмари, коли вони зійдуться, почнеться битва між людьми і орками, битва за Толерен. Молодого, і ще зовсім не освіченого Ізембарда лякали ті чорні хмари. Він сидів в обладунках на землі, і гострив свій меч. Десь далеко почулося гучне ревіння орка, яке всиляло страх і паніку. Багато воїнів почали озиратися, насторожено дивитись по сторонах, чи не могли орки порушити договір і напасти зараз? Ізмбард швидко встав, і підійшов до свого батька, лорда Ерлінга. Ще не старий, але вже з великою сивиною лорд стояв біля старого дерева, тримав в руці великий бойовий молот, і задумливо дивився на хмари.
- Що це було, батьку, невже орки хочуть порушити договір і вже збирають війська для нападу?
- Ні, орки істоти честі, вони ніколи не порушать договір підписаний ними.
- Хіба це був не орчий рев, що прокотився всією долиною, хіба це не Бромдар кричав?
- Це був Бромдар, він проревів свою клятву - Перемога або смерть, це значить що нам прийдеться перерізати всіх орків до останнього, щоб виграти цю битву.
- Але ж ми виграєм? ми переважуєм їх числом, та ще й в нас є обладунки, які ще нікому не вдалось пробити. - Ізамбард випростався, показуючи свої чорні як ніч, оздоблені золотими стрічками обладунки.
- Орки - істоти війни, їм не треба вчитися вбивати, вони це вміють робити з дитинства, вони можуть завдати смертельного удару, і не пробиваючи обладунки. Та наші воїни теж сильні. Орки варвари, ніколи не можна дізнатись що в них на думці, і заради безпеки своїх дітей, ми мусимо вийти на бій з ними і перемогти. А потім ми виженем всю нечисть з Толерену, і зможемо зажити мирним життям, піклуючись про свою родину.
Ізембард задумливо відійшов від батька, зі страхом зиркаючи на чорні хмари. Це мав бути його не перший бій. Син лорда, красивий і могутній біловолосий хлопець, завжди йшов у бій перший, не боячись ворогів, за що не раз йому доставалось, але чорні обладунки рятували його. Ізембард завжди був впевнений в тому, що під своїми обладунками він не зможе померти, та сьогодні ця впевненість пропала. Якийсь невідомий страх залазив в його душу, заставляючи меча трястись в молодій сильній руці. Ізембард приховував це, адже він був сином лорда Ерлінга, і він не мав би боятись якихось там зеленошкірих.
Хмари все ближче звужувались до центру, потрібно було збирати війська, Ерлінг скликав всіх командирів, щоб вони вишиковували воїнів. Ізембард підійшов до батька і вигукнув:
- Я буду битись з тобою, в перших рядах, я не боюсь орків! - Ерлінг не квапливо глянув на нього, і відповів:
- Ти ще замалий щоб битись в перших рядах, та й хто буде командувати військом якщо я помру? Я вчив тебе воєнній справі від самого дитинства не для того щоб ти вийшов в першій ж свої великі битві і помер від сили удару Бромдара.
- Ти будеш битись сьогодні з Бромдаром один на один?
- Я не планую цього, але самі Боги передвіщають мені цей бій. Він завжди виходить перший , щоб своєю сміливістю надати своїм воїнам сили. Так само роблю і я, нам сама доля приказує стикнутися. Та коли мій молот здолає цього проклятого орка, його воїни втратять свою силу, і ми виграєм битву. - Останні слова Ерлінг проказав з особливою жорстокістю, піднімаючи молот над головою.
- А ти Ізембард, будеш з капітаном Рейнгардом, слідкувати за війною позаду, і керуючи другою колоною.
Ізембард нічого не відповів. Він був засмучений тим, що всю війну він буде просто стояти за військом і нічого не робити, та все ж швидко змирився з цим. Дивний страх не покидав його тіло.
Хмари вже майже зійшлись посередині великої галявини, війська були вишиковані, орки стояли згруповані, майже біля кожного стояв його вовк. Вовки були напружені, відводячи очі від факелів, вони гарчали, виставивши зуби. Бромдар стояв попереду з вовком і обговорював план атаки ще з одним орком. Орки несподівано ззаду почули шелест дерев і тріск гілок, хтось до них йшов, явно не приховуючи цього. Орки сильніше стиснули сокири в руках, Бромдар пішов на зустріч. Злісу вийшло троє Беорнів проговорюючи - Ми прийшли з миром! Ми хочем поговорити з вашим вождем!
Бромдар підійшов до них.
- Ми посланці від Драма, вождя беорнів що живуть в цих лісах, ми теж ненавидим людей, і прийшли помогти вам в цій битві.
- Ні в якому разі! прогарчав Бромдар! тиждень назад ми підписали договір що битва за Толерен буде сьогодні, коли зійдуться хмари, битва між людьми і орками. Про ніяких союзників з обох сторін не було сказано. Ми орки, славимся своєю честю, і ми не порушим договір ні за яких обставин. Так і перекажи свому вождю, хай не сміє вмішуватись у цю битву.
Беорни покинули орків, не промовивши більше ні слова.
- Пора врушати у бій воїни! - кричав Бромдар, виходячи на перед свого війська. Спереду було видно вогні людей , які помалу насувались. - Сьогодні багато з нас помруть, кажуть, їхні обладунки не пробивні, але ми проб'ємо їх, а потім ми знімемо їхні обладунки, і викинемо в кип'ячу лаву, щоб ніхто не міг більше заволодіти ними, ми помремо з честю, на війні, як і всі наші предки, За честь! Лок-Тар Оґар!
- Лок-Тар Оґар - підримали орки і побігли до тисячі вогників, що світились попереду.
Спереду людей стояли стрілки, і цілились по вогнях орків.
- Вогонь! - прокричав Ерлінг, залунали постріли, кулі впивалися в тіла орків, та від цього орки лише пришвидшували темп.
- Вогонь! - закричав лорд ще раз, та не встиг прокричати до кінця, як з тіні вискочили чорні вовки накидаючись на стрілків, перегризаючи їм глотку, користуючись тим що вони без обладунків.
- Відступайте по флангах - віддав команду Ерлінг, та вже толком не було кому, вовки миттєво всіх перегризли.
Тут вірвалися орки на чолі з Бромдаром. Вовки відступились даючи їм дорогу.
Мечники теж зірвались з місця і побігли на зустріч оркам. Ерлінг вибіг на зустріч Бромдару підносячи молот над головою, та він промахнувся, вождь зник, розсіявся в темряві. На лорда покотилися удари сокир, та вони відлітали від його могучого тіла, тим часом Ерлінг орудував молотом, розбиваючи ним голови оркам. Збоку на лорда налетів великий вовк, та Ерлінг швидко зреагував і поцілив молотом вовку в живіт. Почувся дикий рев Бромдара, він появився з пітьми і надав тяжкого удару своїм клинком по чорних обладунках лорда. Лорд Ерлінг і Бромдар зійшлися в жорстокому поєдинку.
Небо роздирало блискавками, грім котився по небу, злива обливала всіх водою, змиваючи піт від боротьби. Вітер зривав кущі з коренями, лиш важкі обладунки заставляли людей не зринати за вітром.
Орки своїми важкими ударами сокир повалювали людей на землю, звідки вони вже не вставали.
Справа від бою почувся звук рогу. Люди на конях з факелами і мечами, теж всі в чорних обладунках мчали допомогти своїм братам. Бромдар відволікся від поєдинку, подивився в сторону кавалерії, і вигукнув - Вовки! Орки зрозуміли вождя, і відразу ж дали прикази своїм вовкам. Вовки ще хвилину збиралися в зграю, виходячи із битви, а потім всі ринули вперед за самим більшим вовком, ховаючись в пітьмі. Коли вони добрались до кавалерії, то почали перегризати коням незахищені обладунками місця, самі тримаючись низько біля землі, щоб вершники не могли достати до них мечами. Коні почали полошитися, тікати від вовків. Тоді чорні хижаки переформувались, і побігли назад до своїх хазяїв.
Люди все ж перемагали. Вони користались тим що удари не робили їм нічого смертельного. Ті які повалились без сил на землю теж не лежали просто так, вони старались мечами порізати ноги оркам, або хоча б поранити вовка.
Бромдар все ще бився в дуелі, не даючи своєму супротивнику поранити себе. Молот з гострими шипами не раз пролітав мимо лиця орка, та він завжди охилявся, і задавав нового удару по супротивнику. Справа знову запалали вогні. "Ще одне підкріплення?" - подумав орк, треба просити знов вовків, але їх вже і так лишилося мало, та й оркам без них важче. Вогні швидко наближалися, це були Величезні злі ведмеді, це були беорни. Бромдар зразу ж знову розсіявся в темноті, Ерлінг зупинив свій молот а повітрі, і тепер теж дивився на беорнів.
- Чого ви сюда прийшли? це не ваша битва! заберайтесь звідси! - проричав із темноти злий голос вождя. Ерлінг озирнувся, шукаючи звідки йде голос.
Війна продовжувалась, але все ж воїни прислухались до діалогу двох вождів, який було чути по всій галявині.
- Ви орки, народ честі, ми не хочем зпаплюжувати вашу честь, але ви не переможете самі, а якщо вас здолають сьогодні, то люди на завтра зберуть свої сили і переб*ють весь мій народ, і інших звірів що живуть в цих лісах, а я не можу цього допустити! - сказав старий протяжний голос вождя беорнів.
- Заберайтесь звідси вже, або почуєте всю злість на моєму клинку! Я переріжу вас всіх до одного якщо зараз же ви підете звідси, це не ваша битва! Ерлінг зовсім не слухав розмови, він вже майже визначив де знаходиться вождь.
- Не смій погрожувати мені, орк! Я пербю всіх людей, я потім, якщо це буде потрібно для захисту мого народу, я перебю і всіх орків! - проревів вождь беорнів, і ведмеді кинулися в бій.
- За честь мої воїни, ми не зганьбемо себе! - проревів Бромдар!
- За честь! прокричали орки, і з новою силою почали давити людей.
Ерлінг тіки цього і чекав, ще одного він підгадав де стоїть вождь орків і зробив смертельний удар. Бромдар встиг відхилитись, та все ж шипи на молоті прорізали глибокі рани на його грудях. Вождь ще більше розізлився, його очі стали червоні мов в пеклі, клинок теж загорівся червоним. Орк проричав на всю долину. Від цього реву обличчя людей вкривалося страхом, руки опускали мечі, а в орків навпаки відкривалося друге дихання, вони безстрашно йшли вперед, збиваючи все на шляху.
Бромдар завдав низку ударів по лорду. Після кожного відбитого удару клинок все більше розпалювався вогнем. Вождь зробив випат, і проколов наскрізь груди Ерлінга через чорні обладунки. Клинок палав вогнем, вже ніщо не могло зупинити Бромдара. Клинок виблискував в темноті розбиваючи чорну сталь, відрізаючи голови ворогам.
Ізембард відчув як убили його батька. Дика холодна дрож покотилась по його тілі. Малий воїн мало не впав. Рейнгард підхопив його.
- Ми програєм, треба відступати, відступаєм! Батько помер, чорний метал пробивається! Ми не встоємо проти них!
- Мій лорд, якщо нам судилося померти, то ми помремо тут з честю, а не тікаючи від орків, вони всеодно нас доженуть, вони поклялись знищити весь чорний метал, і вони не зупиняться доки переб'ють всіх в чорних обладунках. Беріть свого коня, і скачіть на захід, до своїх родичів, повідомте що сталося, але нікому не розказуйте про чорний метал, інакше вони відберуть його в вас.
Ізембард трясся всім тілом, - Я відімщу за свого батька! - крикнув він зібравши остатки своєї мужності, сів на коня, і галопом поскакав на захід.
Беорни зрозуміли що орки почали вигравати, і почали відступати. Та Бромдар проривався до них, вбиваючи всіх підряд на своєму шляху, орки проривались за ним, теж не чуючи болі, яку завдавали їм люди.
- ви заплатите за свою дурість беорни! - прогарчав Бромдар і першим ж ударом вбив одного беорна наповал. Половина ведмедів почала втікати, та все ж половина лишилась з вождем.
- ти занадто високої думки про себе орк! вождь беорнів підняв посох, і з неба вдарила блискавка, що поцілила прямо в Бромдара.
З вуст вождя вирвався лиш дикий рев, очі запалали ще дужче, і він побіг битись сам проти зграї беорнів.
Дикі ведмеді навалювались на нього, дерли його своїми пазурами, та він не відчував болі, він перерізав всіх на шляху, дойшов до вождя, і відрубав йому голову.
Люди почали тікати, хоч як їх не стримував Рейнгард, говорячи про честь. Та орки разом з своїми вовками їх доганяли, збивали з ніг, і знімали з них обладунки.
Так закінчилась війна за Толерен, орки премогли, захистивши свою честь. Бромдар дотримав свого слова і кинув всі чорні обладунки в кип'ячу лаву, всі крім одного.
Ізембард заганяв свого коня до півсмерті, тікаючи від брязкоту зброї, від чорних хмар, подальше від війни на захід, де його не знайдуть орки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451933
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2013
автор: bobr1111