Я каву заварю собі сама
І постіль незастелену залишу,
Хай скористається теплом Зима
Та заметіллю цю зруйнує тишу.
В солоне море душу опущу,
Хай заживе, як рани, що на тілі.
На жаль, від болю я не захищу,
Бо ж і самій уже, мабуть, несила...
Розтоптана, зневажена, дарма!
І босими на склі стою ногами,
Та сухо там, бо крові вже нема,
Стекла вона болючими сльозами...
Відбілена, без болю ─ чистий лист,
А чи почну писати знов - не знаю.
Знівечений, щоб знову жити - хист,
Здається? Ні! Бо з вітром вже зникаю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451974
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2013
автор: Helen Birets