На стелі свічадо.
І в ньому,
як
на чуттєвій плівці:
ліжко,
зім’ята постіль,
троянда кольору крові,
дві тіні,
які залишилися
після двох тіл...
Світ перегортається.
Стеля тепер – підлога.
Свічадо – цей світ.
І тіні вже – плоть.
Жива плоть.
І тіні вже рухаються.
Ліжко
рипить.
Жінка береться
за жезл
притискається до нього
персами
нахиляється
лоскоче подихом
довгим темним волоссям
Чоловік бере троянду
погладжує пелюстками
сідниці,
що над його обличчям,
і не тільки
сідниці
Жінка бере троянду
відчуває в неї свою духмяність
Чоловік притискає до рота
вологе
жіноче лоно
ховає у ньому обличчя
полизує клітор
полизує
Жінка зціплює зуби
здригається
довгу мить
полизує
Жінка
випускає троянду
кричить
полизує
Жінка вмирає
від насолоди
полизує
Жінка судомно воскресає
треться
залишаючи сік свого лона
на обличчі
Чоловіка
Жезл
притягує ближче
і ближче
Жінка обережно
дихає на нього
береться за нього
вустами
і Чоловік
судомно стискає її сідниці
Жінка треться обличчям
об жезл
наче лоном
і бере
до горла
голівку
жезла
виймає
знову бере
слина тече підборіддям
крапає
Чоловік заплющує очі
Жінка посмоктує
Чоловік рухається в її роті
жорстко
глибше і глибше
до горла
щоб вибухнути
собою
Жінка обожнює пити
у позі 69
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452020
Рубрика: Верлібр
дата надходження 01.10.2013
автор: Вія