Стомилась шия оглядатись,
чи не жовтіє трин-трава.
Прийшла пора за розум братись
та на розумне сподіватись,
не забарившись на жнива.
Від плевел ще не перевіяв
своє насіння і чуже.
Ще не стомився. Є надія,
що Бог потрібне збереже.
Ще не колоситься незжате.
Ще для засіків є рядки.
Ще недосіяні думки,
щоб нові гони обробляти.
Дарма, що грішний світ людський
не добачає світу мого,
де наче посохом сліпий
намацував собі дорогу.
Не легко жити, так як жив,
але не вмію жити краще.
Хоч наче зовсім не ледащо,
та мало користі від жнив,
які розтринькають нін́ащо.
Чи буде щось, чи може й ні –
здійсниться все по Божій волі,
аби хоч на моєму полі
ніхто не заздрив ні мені,
ані моїй бурлацькій долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452057
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2013
автор: I.Teрен