Коли душа ногами босими ступала
По тій байдужості,що склом пекла терновим.
І тільки гнів як ту одежу одягала,
А день чи два усе було таким казковим.
Переступала через молене кохання,
Роздумувала про хвилини,коли тіло
Вона своє побачить збоку і востаннє.
І все велике просто дуже обмаліло.
Повинна вкластися в чотири лиш хвилини,
На роздуми чи повертатись в нього знову.
Та знала: знайде в собі ті останні сили,
В нікуди повернутись звично,як додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452178
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.10.2013
автор: Відочка Вансель