Машину часу досі ще не віднайшли.
Вона існує, навіть це – беззаперечно.
Змінити щось в минулому не в змозі ми,
Давайте жити, люди, справедливо й гречно.
Любімо вже сьогодні люблячих батьків,
Що своє серце віддали нам без вагання.
Людей багато біля нас. Та ми таких,
Єдиних не знайдемо більше, не пізнаєм.
Батьки – це люди, що стоять між нами й між
Блідою смертю, захищаючи нас вперто.
Коли підуть, нагострений нежданий ніж
Блищатиме геть поряд у тенетах смерті.
Тоді ми – сироти. І вся вина в душі
Розквітне без води, задушить, мов ліана.
Вклонися мамі й батьку низько до землі,
Поки не пізно ще. Поки нема ще рани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452201
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.10.2013
автор: Ліоліна