Іду назустріч. Чому – ніхто не знає.
Та не бентежить. Не маю в тім жалю.
Іду. Мій чобіток росу із трав збиває.
Іду і кожну птаху-мить за хвіст ловлю.
Іду, а сонце новий день вже шиє.
(З проміння уночі зіткало полотно)
Іду собі. Між ніг опалий лист рудіє –
Майстриня-осінь вже закінчує своє панно.
Іду назустріч. Хто там зустріне – я не знаю.
Старезний дід-туман сховав за пазуху знаття.
Іду і кожен крок, мов голка, вишиває,
Й мою спіраль на рушнику людей життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452207
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.10.2013
автор: Іра Рося