Моя сеструня скоро прийде в гості,
Осипле золотом й дарами щедро всіх,
Нарешті для думок знайду я простір
Й для споминів заасфальтованих своїх.
Моя сестра – то осінь блідолиця.
Вона ховається в чадру щільну з дощів,
У нас із нею спільні біди й таємниці
Про них шепочемось під світлом ліхтарів.
Я вдячна їй, адже я маю вдачу
Осінню, з присмаком гіркого полину,
Тому я часто мжичкою дрібною плачу,
Згрібаю світ в туманну пелену.
Й нехай всі інші лиш кидають зверхньо,
Що це лише затятий песимізм,
Це - є життя, святкове і буденне
Й у ньому безліч зваб, ідей, харизм.
Осіння вдача – то дарунок долі,
Не все ж іскритися вином багряним,
Зі смутком у очах я апріорі,
Я - частка «анти» всім світам весняним.
Жовтневий вітер згоїть мої рани,
Втішатиме вкотре моя сестриця
Впадуть із гуркотом з душі важкі кайдани,
А через кого вони там? Яка різниця…
Лиш осінь знає, через кого побратались,
Обоє зраджені теплом байдужим,
У цьому їй одній була зізналась
Й з тих пір ми про своє дівоче тужим …
2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452253
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.10.2013
автор: Лія Ладижинська