Літа між зорей згаслим смолоскипом,
Нахнюплена до поночі наруга.
На трійці кОней, звукотяжлим хрипом,
Вигукує бажання недолуге.
То "шиза" простирадло розгортає,
Чи штору небеса одбатували?
Чи хмизу на кувадло настеляє,
розпечене, щоб тліло тіло-сало.
Хто усотається на губку спраглу,
Душі моєї стрісканого грунту.
Крило несучий, білонезасмагле,
А чи рогач безшкірий богобунту?
А я росою, обплетусь лозою,
у листя, що цвіте у провіснь росту.
І ухоплюсь, мов ящір мезозою,
За корінець - кінець платанопосту...
Літа між зорей сутність обігріта,
Моя душа, урешті знайшлорада.
Ні, я не хворий - попри колориту,
Люблю всіх вас, життя, його принади...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=45231
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.11.2007
автор: Микола Шевченко