Гарна жінка, така ніжна,усміхнена, наче тиха верба, розкуйовдила волосся,даруючи вітру нову забавку.Стоїть біля ароматної кавярні,натягуючи на холодні пальці теплі бабусині рукавиці із козячої шерсті.Раз за разом видихаючи білі хмарки у безмежний зимовий простір,завернулася равликом у власному розумі, втративши орієнтир у незкінченних запитаннях :" а чи не попоїсти мені пляцочку із смачною гарячою кавою? " А може у голові розумній мудрій лунають запитання про вічне і таке таємниче... хто б знав ...та за вікном сутінки, і перші зірочки зявились у морозному, темному безкрайному небі.,наче квіточки на її тендітній сорочині, які нагадують вічну весну і аромат конвалій..
Та ні, не на цій сорочині, а на тій, яку вона так любить, яка завше пахне рідною хатою, в якій можливо вона пізнала радощі та перші сльози, яку так лагідно береже у своїй шафі, наче перлика ,що не хоче розтаватися із своєю мушлею...
***
Згадай у цей зимовий вечір
Про скриньку і старенькі речі..
Відчуй,як зорі обіймають,
На хвилях радості гойдають!
Постав засніжену платівку,
Хай спогад огорне домівку…
Слізьми щасливими пролийся,
Вином зі спогадів напийся!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452440
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.10.2013
автор: Sukhovilova