Колись усі підемо в небуття,
все тлінне тут, людина помирає.
Та ми не хочем мати забуття,
бо ж там похвал і памяті немає.
Вже в другий світ готується душа,
життя пройшло у роздумах і муках.
Але одне нас грішних утіша,
залишаться тут правнуки і внуки.
Тож покидаєм совість і любов,
думки свої оманливі, як діти.
Ой, скільки ж булО рубано тут дров
і скільки було яду нами спито.
Прости нам Отче вибач і прости,
за те, що ми ослухатися сміли.
Прости, як зможеш, гріх нам відпусти,
за все, що в цьому світі наробили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452458
Рубрика:
дата надходження 03.10.2013
автор: Дід Миколай