Втікають зебри днів, і ми, як звірі
На клапті рвемо час на радість, біль і страх.
Ми - тіні чорно-білі й жовто-сірі.
Розп’яті сонцем, тихо тлієм на вітрах.
Нервуєм я і ти. І осінь з вітром в парі.
Не знати хто в погоні цій легка мішень.
Чи жертва ти, чи кат в життя сафарі,
Чи просто ситий глядач в цей момент лишень…
Гризуть лемури п’ятниць сон і спокій.
Закони стада нас тримають міцно так.
Біжиш і вбік не ступиш пару кроків,
Бо впадеш враз від ран чи інші вмить з’їдять.
Мисливців маски часто одягаєм.
А часом жертви ми, бо Богу все ж видніш…
Що нас з тобою зараз не вбиває, -
То з часом, кажуть, робить нас таки сильніш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452567
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2013
автор: v1n