На вечірній перон прибуває стонадцятий поїзд.
Жартома своїм носом він першу сніжинку зловив.
Не вгадаєш, поранить цього разу сніг чи загоїть.
Холоднішої, кажуть, не бачили досі зими.
На зупинку із десять хвилин і я зникну на сході.
Обійми і виходь. Кроки впевнені й трохи важкі.
Відвернусь од вікна. Годі плакати, дівчинко, годі.
Та прощання пече, ніби дотик твоєї руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452801
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2013
автор: Опівнічниця