ти вже не прочитаєш між рядків мою заплакану самотність
порожнє небо всередині перестало відкликатися на біль
і ти для нього тепер будеш найчорнішим найнебажанішим гостем
а я забуду наші весни на причалах перебитих вітром мрій
напевно страх найменш повільна найвірніша деградація
нестача часу закидає двох людей в чужі незаймані світи
і не лишається нічого...навіть сил на те щоб в відчаї зізнатися
в тому що все життя ми так хотіли одне одного знайти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452915
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.10.2013
автор: Ірина Гнатюк