10.10.2013* 22:00
Блок "ПСИХОГЕННИЙ КОЛАПС"
Полегшення не відбулося після цього спілкування з Маестро/Чаклуном - йшли телепатичні розмови зі мною і візаві хто тільки не був - мій брат Валентин та В. Дорошенко, представники Будинку вчених та якісь екстрасенси, шквал явно навіжених ідей та високопарні переконання у виключності моєї особи. І, нарешті, все це вибухнуло Психогенним колапсом.
Ночував у Сергія Литвинова дома. Спати можна було на підлозі, бо у нього була однокімнатна квартира у перекошеному будинку біля Повітрянофлотського мосту. Товстий матрац і свіжі простирадла - що можна було бажати кращого? Особливо, якщо врахувати мій досвід спання на підлозі на кухні в сімейній квартирі.
До нього я придибав в стані повного розносу. Їли на кухні суху рибу та ковбасу. При цьому Голос мені наказував як чистити рибу та інше, щоб роздратувати Сергія. Я ж робив все навпаки. Ми розмовляли на звичні теми по Сенсориці, але я був переконаний, що у квартирі стоїть невидимий Дорошенко та слухає нас. Час від часу він мені давав коментарі до слів Сергія.
Нарешті Сергій поклав мене спати.
Коли я лежав на спині, то на стінці, вільній від картин, а у Сергія було багато картин чоловіка однієї із коханок, який був живописцем, бачив як на цій стіні ледве промальовані плями [b][i]П'яти Сил[/i][/b], які сперечалися між собою за спілкування зі мною. Якщо відводив очі від стіни та дивився на стелю, то бачив край великої картини, під якою я лежав. І здавалося, що це обрій Києва, на який іде навала Тьми, хоча вона і була невизначено кольорова. Тоді я починав стримувати своєю волею цю навалу і мене переповнювало переконання, що я гарно справляюсь із цим.
Скільки себе пам'ятаю, завжди люблю засинати лежачи на животі. І тоді я нарешті зайняв таку позицію і почав провалюватися у сон. Раптом немов відокремлений від самого себе, зі сторони, я побачив, як Сергій присів біля мене і почав робити маніпуляції над моїми 1-ю та 2-ю чакрами. Відчув/побачив як енергія вливається в них. Але при цьому посміхнувся: "Навіщо він це робить? Адже там і так все переповнене!" - і заснув.
Прокинувся рано, десь біля 5:00. Встав. Тихенько зібрався і вийшов із квартири. Вирішив іти у майстерню пішки.
Вулиці були пусті - окрім мене нікого не було. Асфальт рясно припорошений дрібною крупкою снігу. Я пройшов по лівій стороні Брест-Литовського шосе (тепер це проспект Перемоги) під Повітрянофлотським мостом та почвалав по тротуару, поглядаючи на Будинок Одруження. В голові була пустота - ніхто зі мною не розмовляв телепатично. І раптом я почув реальний голос:
- Ну, хлопче, як справи?
Від несподіванки я закляк: переді мною стояв та п'яно посміхався чоловік років за 40. Сивий, без шапки, в дорогій дубльонці, що була просякнута пахощами горілки. І це в 5 годин ранку! Вона була розчахнута, під нею сліпуче біла сорочка і краватка.
- Адже в нашому житті все повинне бути гарним, погодься зі мною! - продовжив він п'яним голосом, але очі у нього були тверезі, уважні і трохи насмішкуваті. Мені тільки і залишалося, що бездумно кивнути головою. Я не міг зрозуміти звідки він узявся, адже тільки що окрім мене на вулиці взагалі нікого не було!
- Не переживай! Все прийде у норму! Інакше і не може бути! - сказав він і торкнувся мене рукою. Нахилився до мене і я зрозумів, що пари алкоголю ідуть не від нього, а від дубльонки, немов на неї побризкали горілкою.
Я стояв бовдуром. Він посміхнувся і проминув мене. Коли я оговтався і повернувся щоб побачити його, то на вулиці нікого окрім мене не було. Ошелешений я добрів до метро "Політехнічна", в потоці перших пасажирів спустився у метро, доїхав до станції "Берестейська", вийшов на поверхню, пройшов наскрізь парк, пересік рейки залізниці, піднявся сходами до будинку, пройшов до другого парадного, спустився у навпіл підвал, відкрив двері до майстерні, закрив двері і, як з'ясувалося, на три доби.
Що тільки не відбулося за ці три доби!
22:45
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453787
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2013
автор: Левчишин Віктор