Сповідь езотерика. 10. 3. 1.

10.10.2013*  22:00
Блок  "ПСИХОГЕННИЙ  КОЛАПС"
Полегшення  не  відбулося  після  цього  спілкування  з  Маестро/Чаклуном  -  йшли  телепатичні  розмови  зі  мною  і  візаві  хто  тільки  не  був  -  мій  брат  Валентин  та  В.  Дорошенко,  представники  Будинку  вчених  та  якісь  екстрасенси,  шквал  явно  навіжених  ідей  та  високопарні  переконання  у  виключності  моєї  особи.  І,  нарешті,  все  це  вибухнуло  Психогенним  колапсом.
Ночував  у  Сергія  Литвинова  дома.  Спати  можна  було  на  підлозі,  бо  у  нього  була  однокімнатна  квартира  у  перекошеному  будинку  біля  Повітрянофлотського  мосту.  Товстий  матрац  і  свіжі  простирадла  -  що  можна  було  бажати  кращого?    Особливо,  якщо  врахувати  мій  досвід  спання  на  підлозі  на  кухні  в  сімейній  квартирі.  
До  нього  я  придибав  в  стані  повного  розносу.  Їли  на  кухні  суху  рибу  та  ковбасу.  При  цьому  Голос  мені  наказував  як  чистити  рибу  та  інше,  щоб  роздратувати  Сергія.    Я  ж  робив  все  навпаки.  Ми  розмовляли  на  звичні  теми  по  Сенсориці,  але  я  був  переконаний,  що  у  квартирі  стоїть  невидимий  Дорошенко  та  слухає  нас.  Час  від  часу  він  мені  давав  коментарі  до  слів  Сергія.
Нарешті  Сергій  поклав  мене  спати.
Коли  я  лежав  на  спині,  то  на  стінці,  вільній  від  картин,  а  у  Сергія  було  багато  картин  чоловіка  однієї  із  коханок,  який  був  живописцем,  бачив  як  на  цій  стіні  ледве  промальовані  плями  [b][i]П'яти  Сил[/i][/b],  які  сперечалися  між  собою  за  спілкування  зі  мною.  Якщо  відводив  очі  від  стіни  та  дивився  на  стелю,  то  бачив  край  великої  картини,  під  якою  я  лежав.  І  здавалося,  що  це  обрій  Києва,  на  який  іде  навала  Тьми,  хоча  вона  і  була  невизначено  кольорова.  Тоді  я  починав  стримувати  своєю  волею  цю  навалу  і  мене  переповнювало  переконання,  що  я  гарно  справляюсь  із  цим.
Скільки  себе  пам'ятаю,  завжди  люблю  засинати  лежачи  на  животі.  І  тоді  я  нарешті  зайняв  таку  позицію  і  почав  провалюватися  у  сон.  Раптом  немов  відокремлений  від  самого  себе,  зі  сторони,  я  побачив,  як  Сергій  присів  біля  мене  і  почав  робити  маніпуляції  над  моїми  1-ю  та  2-ю  чакрами.  Відчув/побачив  як  енергія  вливається  в  них.  Але  при  цьому  посміхнувся:  "Навіщо  він  це  робить?  Адже  там  і  так  все  переповнене!"  -  і  заснув.
Прокинувся  рано,  десь  біля  5:00.  Встав.  Тихенько  зібрався  і  вийшов  із  квартири.  Вирішив  іти  у  майстерню  пішки.
Вулиці  були  пусті  -  окрім  мене  нікого  не  було.  Асфальт  рясно  припорошений  дрібною  крупкою  снігу.  Я  пройшов  по  лівій  стороні  Брест-Литовського  шосе  (тепер  це  проспект  Перемоги)  під  Повітрянофлотським  мостом  та  почвалав  по  тротуару,  поглядаючи  на  Будинок  Одруження.  В  голові  була  пустота  -  ніхто  зі  мною  не  розмовляв  телепатично.  І  раптом  я  почув  реальний  голос:
-  Ну,  хлопче,  як  справи?
Від  несподіванки  я  закляк:  переді  мною  стояв  та  п'яно  посміхався  чоловік  років  за  40.  Сивий,  без  шапки,  в  дорогій  дубльонці,  що  була  просякнута  пахощами  горілки.  І  це  в  5  годин  ранку!  Вона  була  розчахнута,  під  нею  сліпуче  біла  сорочка  і  краватка.
-  Адже  в  нашому  житті  все  повинне  бути  гарним,  погодься  зі  мною!  -  продовжив  він  п'яним  голосом,  але  очі  у  нього  були  тверезі,  уважні  і  трохи  насмішкуваті.  Мені  тільки  і  залишалося,  що  бездумно  кивнути  головою.  Я  не  міг  зрозуміти  звідки  він  узявся,  адже  тільки  що  окрім  мене  на  вулиці  взагалі  нікого  не  було!
-  Не  переживай!  Все  прийде  у  норму!  Інакше  і  не  може  бути!  -  сказав  він  і  торкнувся  мене  рукою.  Нахилився  до  мене  і  я  зрозумів,  що  пари  алкоголю  ідуть  не  від  нього,  а  від  дубльонки,  немов  на  неї  побризкали  горілкою.
Я  стояв  бовдуром.  Він  посміхнувся  і  проминув  мене.  Коли  я  оговтався  і  повернувся  щоб  побачити  його,  то  на  вулиці  нікого  окрім  мене  не  було.  Ошелешений  я  добрів  до  метро  "Політехнічна",  в  потоці  перших  пасажирів  спустився  у  метро,  доїхав  до  станції  "Берестейська",  вийшов  на  поверхню,  пройшов  наскрізь  парк,  пересік  рейки  залізниці,  піднявся  сходами  до  будинку,  пройшов  до  другого  парадного,  спустився  у  навпіл  підвал,  відкрив  двері  до  майстерні,  закрив  двері  і,  як  з'ясувалося,  на  три  доби.
Що  тільки  не  відбулося  за  ці  три  доби!
22:45  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453787
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2013
автор: Левчишин Віктор