Світ звузився до крайніх меж!
Світ звузився моя свідомість теж!
Хотів би на одну з небесних веж:
Спитати предка:"Як живеш?",
"Добре тобі тут?".-"Авжеж!"
-Димів земних пожеж не чутно?
-Буває часом,коли нудно!
А взагалі тут тихо і спокійно:
Немає плоті,отже досить вільно!
Хоча...плоть є,та з неї ростуть квіти,
Як з духу на землі вони росли,
І правду кажуть:смертним важко жити,
Без помилок і пристрастей хули!
Якби не це,то й на Землі ми світлими могли би бути,
Але не можемо,допоки Бог не дасть відчути:
Тепло Своїх Долонь
і присмак неба,
Поки не зцілить втому скронь,
промінням Феба!
Поки не вийме із душі
Тернами зболених рядків,
Попіл поем,легенд,віршів
І гіркоту самотніх снів!
*Феб (грец. Φοῖβος, «осяйний») — один з епітетів Аполлона як божества світла і Сонця зокрема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454042
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 12.10.2013
автор: Той,що воює з вітряками