Та, певно, не піднятися в ту вись,
З якої відкривається падіння.
Любові і натхнення, як колись,
Не відчуваю в тихім животінні.
Куди поділися, чи, може, й не було,
Чи час настав болючого прощання?
В сухій землі не проросте зерно,
Дароване богами на заклання.
У світі цім тим паче не злечу,
Шляхетності у душах стало мало.
На тлі його все більше я люблю
Минулого незнищені ще далі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454459
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.10.2013
автор: Г. Король