Дивний відгомін дзвонів
Тих посріблених зрадницьких монет.
Вони падають на долівку
Походжань святих ніг.
А в тобі таки мерехтить
Даль караванами
Розкутих оазисних доріг.
А у мені таки ти,
Я ж, мов чашу, тебе п’ю,
Щоби забути, що хочу спрагнути,
Вчиняти душезбір з цього трунку.
Волосся твоє майорить
Прапором на тілі усіх надлюдських свобод.
Ім’я твоє - у плесі кожної річки,
На корі усіх неземних дерев.
Хоча небезпека усюди,
Бо з котячої гнучкоспинної пристрасті
Гарчить іноді дикий лев.
Я ж заквітчаю твої слова у книзі
Мертвих молитов,
Я зроню усі свої обережності,
Аби бачила ти,
Як цілюсь до берегів твоїх королівств.
Тільки час уже мовчати,
Щоби не сполохати птаха віри
Синню віддалених світом промов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454628
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2013
автор: Олена Ганько