Он сонця обпадають із дерев.
З них стигне світло!
Сохнуть їх пожари!
То долу тьма погаслих марев,
В яких, хоч мить, проте краса
І сни бруньок!
І дзвони квіту!
А чорний лебідь подихом крила
Завіяв попід небом баби літо
У дівчини.
Прозора дивнота!
Латаття біле перешите сміхом.
15 жовтня 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454656
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2013
автор: Люба Скоробогата