Кричить душа, тремтить свідомість
Розум мовчить, довкола невідомість
Лиш серце кам»яне щемить
Ще б»ється, скніє, ще болить…
Густим туманом тіло оповило
Надворі ніч і мов в могилі….
Руками глину розгрібаєш…
Що буде далі ти не знаєш
Навіщо нам дане життя нікчемне
Непередбачуване, потаємне
Сіра буденність, чорні злидні
А ми – лиш вівці, та ще й блудні
Йдемо отарою… куди женуть…
Життя не маємо, не знаєм суть
Чому мовчиш, пливеш за течією????
Живеш в страху та «ахінеї»
Поглянь довкола – ми ж не «бидло»
А нас женуть… ще не набридло?!
І кожен має десь надію…
І не здійснену, світлу мрію
Кожен із нас змінити може час
Ще промінь світла не загас
Від натовпу у сторону зійди
Подай свій голос, все зміни
І мчи вперед, лиш до мети
Можливо сонце знов засяє
І люд з «кайданів» повиймає
І посміхнеться мирне небо
А більш нічого і не треба
Завжди змінити можна час
Ще промінь України не загас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454739
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2013
автор: Новак Анна