Сльози... Знов ви гірко пролиті,
Знову сумно й тужливо мені.
Знову морок... І мрії розбиті
Розчинились ген там вдалині.
Що надалі? Чи знову ці муки?
Певно, досить... Пора відпочити
І забути сумні оці звуки,
Бо втомився я так уже жити.
Спів луна з-за кущів верболозу -
Щось до болю знайоме мені.
Та це ж сльози, озвучені сльози,
Рідні сльози на чужині.
Але ж вдома я, в рідній сторонці.
Чом в сльозах, а на грудях - пути?
Лиш в могилі холодній, без сонця
Безтурботно судилось заснути?
[b]Текст оригіналу[/b]
Слезы... опять эти горькие слезы,
Безотрадная грусть и печаль;
Снова мрак... и разбитые грезы
Унеслись в бесконечную даль.
Что же дальше? Опять эти муки?
Нет, довольно... Пора отдохнуть
И забыть эти грустные звуки,
Уж и так истомилася грудь.
Кто поет там под сенью березы?
Звуки будто знакомые мне —
Это слезы опять... Это слезы
И тоска по родной стороне.
Но ведь я же на родине милой,
А в слезах истомил свою грудь.
Эх... лишь, видно, в холодной могиле
Я забыться могу и заснуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454797
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 16.10.2013
автор: Роман Селіверстов