Стоїш одна в намисті мрій,
неначебто когось чекаєш.
Знайома постать у вікні,
і зрозуміло вже мені –
до самоти і ти звикаєш.
Принишк наш гамірливий двір,
вже й вікна відпалахкотіли.
Ти виглядала до тих пір,
допоки вечір не побрів,
вагони в ніч прогуркотіли.
А туга серденько шкребе,
рояться мрії… Ой не спиться!
Отак затьмарюєм себе.
Зостався в небі журавель,
та на вікні ж сидить синиця!
Стою один в самотині.
Вже поміж нами мрій безодня.
Знайома постать у вікні.
І усміхнулась ти мені
і освітила враз безсоння!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454804
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА