Засумувало небо сірим смутком,
У сонця заболіла голова.
Покрилися печаллю незабудки,
Десь загубилися в траві слова.
Мов баранців, погнав хмарини вітер,
Далеко ген за гори, невидать.
Сльозу з ромашки висушив і витер,
Так ніжно хоче клен її обнять.
І дощик посріблив шибки уранці,
Прозорі намистинки позбирав.
А твій портрет усміхнений у рамці,
Дививсь на мене тихо і мовчав.
Похмурий сум алеями блукає,
Та серце зігрівається теплом.
Тепло, оте, кохання зігріває
І пригортає вірності крилом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2013
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)