Місяць осінній із подивом
Нам зазирає в лице.
Душам було колись холодно,
Нині ж - забули про це.
Спрагу душевну втамовано
Альту тремтливим плачем,
Щастя миттєвості ловимо,
Чуючи Друга плече.
В сни утікати приречено
Більше не хочу вже я.
Знай, не врятуєшся втечами,
Я - твій Надії маяк!
Вір лише - світ разом змінимо,
Аж потепліють дощі.
Ніжними крилець обіймами
Зцілю всі рани душі.
Вчасно спинися над прірвою -
Щастя зорить нам здаля.
Разом зцілятися вірою
Будемо ти і я!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454856
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2013
автор: валькірія