Те що мені зосталося від тебе?
Залишити на згадку чи не треба?
Щоночі засинати під ридання
А чи іти сміливо мені далі.
Вдихаючи твій запах на подушці,
Щовечора попрати обіцяю,
Щоби не згадувати, а забути
До ранку обіцянки забуваю.
І каву п'ю лише у твоїй чашці
В твоїй сорочці ходжу як у платті
Здавалося тоді, що то є щастя
Що то кохання, навіть дуже справжнє.
І твій шампунь закінчився ще вчора,
І завтра піду його купувати,
Солодкий аромат почую знову,
Не хочу так ілюзію ламати.
Ілюзію про те, що ми ще разом,
Про те, що ти прийдеш додому знову,
Про те, що знов почую твою фразу?
Що будеш ти кохати аж до скону.
Вмовляю я себе, що я ще горда,
Мені життя зламати не зумів ти,
Що все гаразд, і відчуваю сповна,
Майже всю гамму з наших почуттів тих.
Омана, думаю спаде не скоро,
Я не бажаю чистого прозріння,
Я хочу, щоби було так як вчора:
Не було темряви й не було тління.
15.10.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454926
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: ulin44