стою
на краєчку-краю тума́ну,
го́ю
себе, як одкриту рану…
незажи́ва-ну
нівелюю,
розмиваю себе думками –
ви́гадками:
«…я хочу до мами!»
як недоречну
на білому ватмані пляму,
розтушовую себе-рану
пензликом
із підше́рстка тума́ну
розторо́чую,
розплітаю
на окремі цупкі́ нитки –
слова-події-роки-
мотиви-вчинки:
життя власного полотно –
домотка́ним
видалося воно…
ви́няньчу,
ви́гою себе-рану,
обсную́ся
волокнами
із пасе́мець туману –
ля́лечкою
заколишусь-розтану-засну…
колись
метеликом стану
ближче туди уже –
під весну́…
чекати, чекати…
спати,
забуватися-забувати…
17.10.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455017
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Валя Савелюк