Моя душа блукає десь поміж незнанними світами,
Губами лОвлю присмак божевільних невдоволень.
Я хочу обіймати... і почути тільки голос мами,
А не читати, що потрібна із твОїх повідомлень.
Ти не такий, як всі, а я втомилася від неба.
В тобі життя, як виток праведних чуттів.
Ковток вина наповнить гіркотою всі мої планети,
Щоб збулось те, чого зі мною ти насправді захотів.
В мені іде війна між треба і між тим, що хочу
(як на кусочки розпадається невидима душа),
Та я іду вперед... хоч байдуже, чиї зустріну очі,
Бо звикла, чуєш, звикла!.. в житті лишатися одна.
Не покладаючи надій на Бога, чи, мабУть, на тебе,
Я вірила, що буде все не так, що буде все інакше!
А біль ще тисне в серці й болить десь поміж ребер
Та я ще йду вперед і усміхаюся життю, та втім,
як завше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455368
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2013
автор: Оле Чка