Гасне світло на обрії неба.
Десь у кронах грай-вітер затих.
Не тривож мою душу, не треба!
Дай побути в обіймах твоїх...
Не торкайся словами, як криця,
Про буденні діла промовчи.
Те, що може тобі - дрібниці,
То для мене чуттєві ключі.
Що з забутих глибин таємних,
З-під намулу збайду́жілих фраз,
Повертають на рідну землю
Двох таких здичаві́лих - нас.
Я із трепету, із мовчання,
Коли мову ведуть тіла́,
Знов намрію собі кохання,
Так, як я лиш колись могла...
Загорнуся у тебе, як в долю,
Ще хвилину відчую тепло...
...Ні туги́, ні відча́ю, ні болю...
Добре, годі. І сонце зайшло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2013
автор: Ірина Лівобережна