Коли палючий вітер в серці віє,
здіймаючи пилюку в пошматованій душі...
Твій мозок відкидає всі надії...
Життя твоє вже балансує на межі...
Твоя свідомість ділиться на двоє:
одна веде тебе за руку в небуття,
штовхає тебе в темряви долоні,
а інша - повертає до життя!
І виривається душа із тіла!
І гасне всесвіт у твоїх очах...
Кричати по -звірячому хотілось,
та комом горло простромив той жах.
І в одинокій тиші помирають
останні спалахи звичайних почуттів....
Ти йшов дорогою, з якої не звертають...
Й прийшов туди, куди ніколи не хотів!
І кожна думка - новий постріл в душу.
Ти зовсім оголяєш провода.
Навколо тебе- тиша непорушна.
Та в голові твоїй іде війна.
Ти сам себе розпилюєш кусками.
Гієну посилив в совоє нутро.
Вона живцем тебе жере і рани
на вечір не зализує ніхто.
Протистоїш у боротьбі з собою,
думки лавою обпікають серце льодяне,
воно пече і розривається від болю...
І ти вже мрієш, щоб цей біль убив тебе.
І навіть сльози, що течуть рікою,
Не здатні зменшити напруги в почуттях....
Ти просто хочеш вмерти.
Та від цього
не зупиняється твоє життя.
І хто тепер складе в єдиний пазл
понівечені часточки душі???
Порожній погляд, смуток і відраза
змінилипосмішку на білому лиці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455445
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2013
автор: Tania Burgart