Настане час, коли у нас не буде
ні спогадів, ні зустрічей вві сні.
І якось прикро, що сердешні люди
не знатимуть, як проминали дні,
коли в обох було, що людям треба:
цнотлива жінка, щирий чоловік –
з благословень невидимого неба,
де стелиться зарученим рушник.
Не кожну пару рушником тим в’яжуть.
Але якщо угодно небесам,
то десь запишуть, що там люди скажуть
про те, що доля дарувала нам.
Тут не помітять, коли нас не буде
ні в колі друзів, ні серед гостей.
Скрізь проводжають тільки до дверей.
А там, сама в очікуванні суду,
юрба про тлінне і земне забуде.
І хай простять нам тут щасливі люди,
що не судилось нам, як у людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455504
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2013
автор: I.Teрен