Подих спирають холодні мури,
Темні, вогкі тенета.
Пліснява тхне у кутках похмурих,
Ось вона, доля поета.
Певно, довіку судилось нести
Вироки долі безмовно.
СлІзьми росити життєві хрести,
Щастя ждучи молитовно.
Наперекір краще долі сумній
Зійти чимшвидш у могилу.
Лиш тільки там і тільки у ній
Буде спочинок тілу.
Лиш тільки там зможе душа
Тяжкі позабути муки.
Іншим у світі живих залиша
Слухать печальнії звуки.
[b]Текст оригіналу:[/b]
Душно мне в этих холодных стенах,
Сырость и мрак без просвета.
Плесенью пахнет в печальных углах —
Вот она, доля поэта.
Видно, навек осужден я влачить
Эти судьбы приговоры,
Горькие слезы безропотно лить,
Ими томить свои взоры.
Нет, уже лучше тогда поскорей
Пусть я иду до могилы,
Только там я могу, и лишь в ней,
Залечить все разбитые силы.
Только и там я могу отдохнуть,
Позабыть эти тяжкие муки,
Только лишь там не волнуется грудь
И не слышны печальные звуки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455552
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 20.10.2013
автор: Роман Селіверстов