Знову скиглиш про долю, що серце сумує,
Знову зрада і ти у душі сказав пас,
Ти хоч сам собі віриш, що кохання існує,
Може ти таким чином вбиваєш свій час.
Ти хоч сам собі віриш, ти справді бажаєш?
Щоб виносили мозок, топтали у бруд,
Ти один серед ночі на неї чекаєш,
А вона з кимось іншим розмінялась на блуд.
Ти хоч сам собі віриш, що тебе хтось кохає,
Не квартиру, не гроші, а лише твою суть,
Ти придурок, в житті ти нічого не знаєш,
І твої кращі роки безглуздо минуть.
Ти хоч сам собі віриш, чи може фальшуєш?
Почуття до без тями, що в серці зима,
Може ти просто псих і свій мозок ґвалтуєш,
А насправді нічого…не було і нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455582
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2013
автор: Руслан Воскобой