На патерті душа благала порятунку,
А вітер тріпав, рвав благеньку одежину.
Стікала віра сльозою, вмивала думку,
Та билась диханням у серці без зупину.
І плескав нечестивий радісно в долоні,
Збадьорений хрещенням її самотністю.
Спадала осінь на надії безборонні,
Немов ланцом, прикуті беззастережністю.
А чакри тіла вбирали пристрасть кохання,
За ним йшла на пропало, куди вело само.
Розводила руками, де колюче терня,
Хоч би й до крові, лишень не згасало, жило.
20.10.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2013
автор: Валентина Ланевич